Різдвяне послання архиєпископа Ігоря (Ісіченка)
Всечесні Отці! Дорогі Брати і Сестри!
У ці святкові різдвяні дні серце кожного християнина лине до Вифлеєму. Весь сорокаденний піст, що впроваджує нас у таємницю воплочення Божого Сина, є нашою духовною прощею до ясел із Немовлятком Христом. Євангельське слово осяває і спрямовує нашу подорож, ніби вифлеємська зірка. Воно допомагає нам відчути своїми попутниками і трьох східних мудреців, і наївних пастушків, вражених ангельським хором. Напевне, ми ніколи не відчуваємо себе настільки згуртованими в одну християнську родину, як нині, в різдвяні свята. Здається, увесь світ з’юрмився біля вертепу, а над ним лине без кінця повторюване питання: «Де народжений Цар Юдейський?» (Мт. 2:2).
Але Сам Цар Христос, щойно прийшовши в світ, змушений вирушати геть від Давидового міста - Вифлеєму, від завмерлих в очікуванні Месії Юдеї та Галилеї. Він іде шляхом проданого в рабство Йосифа Прекрасного. Свята Родина – Йосиф Обручник, Пречиста Богородиця й Немовлятко Ісус - простує до Єгипту, країни неволі, де її предки гинули від виснажливої праці на фараона, зазнавали принижень і визиску, прирікалися на винищення. Бо «Ангел Господній з'явивсь у сні Йосифові та й сказав: Уставай, візьми Дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки скажу тобі, бо Дитятка шукатиме Ірод, щоб Його погубити» (Мт. 2:13).
Та чи була подорож до Єгипту лише втечею від несамовитого тирана, який заповзявся був знищити свого ймовірного суперника? Євангелист Матей пояснює перебування в Єгипті сповненням старозавітнього пророцтва: «Із Єгипту покликав Я Сина Свого» (Мт. 2:15), яке він знайшов у книзі Осії, написаній у трагічні дні падіння Ізраїльського царства, завойованого Асирією (Ос. 11:1). Осія, спостерігаючи початок нової, асирійської неволі, що повторювала гіркий досвід єгипетської, шукає в майбутньому ознаки завершення епохи рабського животіння. Він передчуває грізні випробування, розуміє їхні причини – зраду заповіту з Богом, укладеного на Синайській горі. І розрадою для пророка Осії стає побачене в далекому майбутньому відновлення зруйнованого союзу творіння й Творця, позначене поверненням Сина Людського з Єгипту.
Так тимчасове повернення до країни рабства обертається в пророчих очах прологом свободи. Досвід ганебного падіння несе надію на піднесення до Бога. Саме це відчув євангелист Матей і в цьому світлі прочитав історію подорожі Святої Родини до країни, що стала символом неволі й рабства – до Єгипту.
Ми важко переживаємо власні відступи й падіння. Особливо гірко розчаровуватися в успіхах, які виявилися примарними. Віра в безперервність економічного проґресу, в постійне зростання соціяльної справедливости, у висхідний розвиток людства, у незнищенність демократичних здобутків – дуже підступна річ. Часто саме тоді, коли ми здаємося собі могутніми, непереможними, здатними на будь-які подвиги, коли світ захоплюється нами, Бог дає нам пережити повернення до власного Єгипту – в минуле, сповнене горя, рабства, ганьби.
І саме в цю мить до нас простує Христос. Він іде, аби покликати нас до справжньої, а не ілюзорної свободи. Бо без Бога будь-які політичні, економічні, технологічні успіхи виявляються фантомом. А відкóчування в минуле стає необхідними ліками від влади ілюзій. Ми знов переживаємо ганьбу неволі, аби відчути необхідність Бога, Його вітцівської опіки. Ось тоді, приймаючи людське тіло, Божий Син іде до нас, аби вивести з духовних пустель країни рабства. Ми ж відкриваємо в Ньому єдину певну дорогу в майбутнє, в реальний світ відвічної гармонії творіння і Творця, що поєдналися в особі воплоченого у вифлеємському вертепі Немовлятка.
Христос народжується! Славімо Його!
† Ігор, архиєпископ Харківський і Полтавський
