Дорогі панове! Внутрішні справи України, хоч як дивно, цікавлять не так самих українців, як людей сторонніх, наділених і не наділених владою. Гадаю, що в цій обставині потрібне розумне, а не зациклене чи зашорене слово. І слово це таке:

Як ми вже знаємо, совєтська влада на Україні не терпіла української мови і рік-у-рік вигадувала різні заковики, щоб упослідити її і всякими правдами й неправдами викорінити з неї український дух, заміняючи українську лексику лексикою “старшого брата” (насправді молодшого).

Іде війна. Усі інформаційні організації збирають факти, часом і брехню, щоб сказати наперед, що ж буде далі. Що робитиме Кривавий Шибздик далі? Підписав нібито мир, а що далі?

В Україні формально одна державна мова – українська. Насправді ж в Україні дві держаних мови, хоч це не записано в Конституції.

Читаю в Інтернеті «Прокуратура відновила провадження у справі Н.». «Словник української мови» Академії Наук УССР так пояснює слово провадження.: “Дія за значенням провадити 7. Провадження робіт.”

Відомий афоризм говорить: язик політиків служить, щоб ховати їхні думки. І цей вислів не втратив своєї правдивости і сьогодні. Міркування сучасних політиків аж так узгоджуються з цим афоризмом що їх треба розшифровувати. Беру на себе цю місію.

Українська мова мала й має низку мовних рис, які змушували наших молодших “старших” братів вдаватися до забороненого у цивілізованому світі мовного геноциду – лінгвоциду, який ішов у парі із сталінським періодом історії СССР. Лінгвоцид української мови та інших “республіканських” мов був насправді державною політикою країни перемігшого соціялізму.

Від сампочатку агресії проти України Кремлівська мафія почала обробляти світ загрозою ядерного удару з РФ по мирних державах Вільного світу.

ЕС в особі А. Меркель та Ф. Олланда домігся перемир’я на Сході України. Безперечний успіх дипломатії. Але поки це перемир’я з паперу не стане рельним фактом, варто не поспішати з оцінками. Тим паче, що в угоді Мінськ-2, деякі пункти насторожують.

Дипломатична метушня під гуркіт московських «Градів» вимагає від тих, хто наділений розумом, називати речі своїми іменами. Я дуже сумніваюсь, що ті, хто задіяний у дипломатичній говорильні, аж так позбавлені глузду, щоб не розуміти, що новітнього Гітлера не вдасться змусити дипломатією припинити агресію.