Сьогодні, у приміщенні Харківської філармонії о 18.30 відбудеться концерт відомого соліста і скрипача Валерія Соколова. Люди почують твори Чайковського, а зокрема, симфонію «Зимові грози», яку нещодавно включили до програми концерту, сподіваючись на те, що після її виконання зима стане м’якшою.

І щоб там не було, ми повинні не забувати про цей день і відзначати його.

18 лютого прекрасний харківський бард, душевний співак, дуже добра і розумна людина Микола Воловик давав свій ювілейний концерт, на якому йому допомогали друзі та однодумці. Власне, п'ятидесятирічний ювілей співак мав рік тому, але він так хотів порадувати нас найвищим рівнем орґанізації концерту, що відклав його на цілий рік для ретельної підготовки.

18 лютого у приміщенні Спілки письменників відбулася зустріч із видатною людиною – Степаном Сапеляком. Зустріч допомогла орґанізувати молодіжна громадська організація Фундація реґіональних ініціатив. Великий харківський патріот, мислитель та літератор повідав молоді свої знання та думки із дуже важливих для українців питань

Кожної весни побіля нашої хати шумить потічок. І завше, коли згадується мені рідна хата, згадується оцей потічок. Біжить, піниться, каламутна вода до темного яру. А далі, як говорить тато, все лісом, лісом, аж до самого Ромна. Кликав мене тихий Ромен на свої береги і зараз кличе, і нема для мене річки красивішої і святішої за оцю невеличку, замулену зараз, річечку. Тут пройшло моє дитинство, тут я пізнала світ і саме отут колись я була богинею… Не вірите? Звичайно важко повірити. Нехай не довго – один-однісінький день, але все таки я була богинею. І якщо Вам цікаво про це дізнатися, послухайте мою коротеньку оповідь.

Гостра коса стинала різнотрав’я на луках. Поволі згасав день і стомлений косар на хвилю спинивсь перепочити. І тут побачив її – ромашку. «Обмину, – вирішив косар, – така гарна».

Докоряв молодий лелека старому батькові: - Вік на Вас, тату, сердитимусь, що не навчили мене говорити. Ну, Лелечиху свою, лелечат ще якось розумію, а як із іншими птахами спілкуватись?

Пташині збори наближалися до кінця. На повістці денній залишалося одне питання: про погане освоєння деякими птахами суміжних професій. Найбільше, звичайно, дісталося сільській Ластівці. Виступав заступник начальника Одуд.

Публікуємо невеличке оригінальне оповідання полтавської письменниці Ольги Роменської.

Внизу безодня, зверху ж світло сяє Що поміж ними бачим ми? Проміння божества до нас не проникає: (Воно закрите слугами пітьми!);-