Майдан 2013/2014 змінив усіх нас. Ми, за образною формулою популярного в ті зимові місяці плаката, відчули себе краплями в океані народного гніву, усвідомили власну єдність і силу як незалежної й гордої нації, опанували найрізноманітніші методи боротьби за власні права – мітинґи, віча, спільні молебні, марші, автопробіги, флешмоби, а то й просто стояння на морозі, – з’явилася сила-силенна волонтерських ініціатив…

У період з 10 по 16 січня в Україні зафіксовано шість випадків фізичної агресії проти журналістів, по два випадки цензури та тиску на ЗМІ, п’ять фактів, які стосуються захисту свободи слова.

Немає гіршого місця в сучасній пострадянській Україні, ніж державні установи. Серед останніх найбільше вирізняються, як уже було зазначено, державні «безплатні» лікарні. Крик, хамство, безправ’я. Квінтесенція антигуманної бюрократії, пофігізму та знущань, як моральних, так і фізичних.

Нещодавно зі мною трапилась дивна історія. Я знайшов Телевізійного Раба. Пересічний на вигляд українець, без особливих потреб, запитів, здібностей, звичайно, огрядний. Увесь день він дивиться телевізор, сидячи в клітці, яку він, наш Раб, спорудив власноруч, аби та не давала йому можливості відійти від улюбленого «ящика» до книжок, Інтернету чи просто подумати.

Спочатку я думав, що про бюджетний процес вистачить і однієї статті, але коли спробував просто тезово викласти все, що необхідно розібрати, уже вийшло понад десяток сторінок. І це тільки визначення і основні поняття! Тому бюджетний процес я буду розглядати в кількох статтях і намагатимусь зробити свій виклад якомога простішим. Отже, починаємо.

Харків досить близько до гарячої точки України - Донбасу. Але періодично і тут відбуваються вибухи, напади, вистріли. Журналістам треба бути готовим до праці у таких умовах. Не тільки морально, але й фізично. Спеціально для цього ІМІ періодично проводить спеціалізовані тренінги. Декілька днів поспіль журналістів вчать в умовах наближених до реальних військових — працювати та виживати. Наскільки важливі ці знання ми дізналися у харківських журналістів, які були на одному з таких тренінгів.

Волонтер Тарас Гнатишин допомагає харківській 92-й механізованій бригаді. Він діє як приватна особа та не має ні круглої печатки, ні розрахункового рахунку. Але в нього є коло знайомих, які допомагають українській армії. І так як він особисто знайомий з деякими військовими, вся ця допомога сходиться на ньому.

За кілька днів до Нового року журналіст з Харкова Роман Черемський після декількамісячного полону нарешті повернувся додому. Що пережив чоловік по той бік і чи варто їхати заради унікальних кадрів туди. Про все це поговорила регіональна представниця ІМІ Анна Прокаєва.

У цій історії багато дивного і несподіваного – навіть символічного, адже мешкає героїня нашої оповіді у знаменитому харківському будинку «Слово», вигляд якого одразу викликає шквал складних почуттів. Звідси у 30-х роках XX століття починалося відоме українське розстріляне Відродження. Має вона також безпосереднє відношення до другої хвилі національного руху в Україні, його славних сторінок, адже прем’єра фільму режисера Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» за повістю Михайла Коцюбинського стала поштовхом до нової хресної дороги української інтелігенції. 4 вересня 1965 року в київському кінотеатрі «Україна» під час першого показу фільму виступив відомий український критик Іван Дзюба, якого підтримали В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус та інші. Арешти та репресії тих, кого називали «совістю народу», не забарилися. Серед них були і харків’яни.

«Я вчора спочатку випив горілки, потім купували пиво, а потім … нічого не пам’ятаю! Клас, як провів час!» Типова вранішня розмова в метро.